Музеологія
Термін “музей” у перекладі з грецької мови означає місце, присвячене музам, дочкам богині пам’яті Мнемозіти. Це святилище муз. Вважаючи їх покровительками науки і мистецтва, греки будували на їх честь храми, які називали мусейонами (museion). Саме звідси й походить термін “музей”. Нині зміст поняття “музей” змінився і розширився.
Музеологія досліджує всі теоретичні та практичні аспекти музеального феномену. Її сутність як науки визначає її предмет – музеальність. На питання про визначення сутності музеології роблять спроби дати відповідь, загалом керуючись зовсім різними, принципово відмінними підходами: один з них неґативний та три – позитивні. Неґативний: “Той, хто займається організацією діяльности музею, з власного досвіду знає, що значна частина музейних працівників насправді заперечує потрібність музеології. Особистий досвід, доповнений досвідом попередників, підносять до ранґу зразка. Однак часто забувають, що такий досвід грунтується на старих формах суспільних потреб, що він відображає старі методи підходу до суспільної дійсности і тим самим не є цінним для сучасності. Переважно такий підхід зовсім не відповідає проблемам сучасного суспільства, іншими словами – він є статичним і не має жодної прогностичної сили.
Суспільне середовище перманентно змінюється, отже попередній досвід не може бути єдиною основою до ефективних дій, хоча й він відіграє важливу роль у прийнятті рішень. Проте для розуміння завдання музеїв у сучасній культурі та їхнього місця в майбутньому, потрібно набагато більше.” позитивний емпірично-практичний — Цей підхід відштовхується від досвіду конкретної діяльности в музеї. Його мета – врегулювати застосування в музейному контексті деяких невластивих за змістом позамузейних методів, процедур та технік. Їх оцінюють лише з операціональної позиції. Погляди, що лежать в основі цього підходу, “Коли я укладаю музейні фонди, я виконую таку ж роботу як і при комплектуванні товарів на складі; коли я хочу їх виставити – це майже те ж саме, що й оформлення вітрини у крамниці; а щоб придбати нові предмети для музею мені потрібно знати не набагато більше, ніж знає крамар-антиквар. Я можу набути відповідних навичок на основі постійного збагачення свого досвіду. Тут не йдеться про якийсь особливий вид діяльности, який потребує відповідних знань. Проте як тільки мова заходить про щось нове, ще не досліджене, кожний працівник музею має достатньо глузду, аби самостійно розв’язувати різні проблеми, не вдаючись до теорій та спеціальної освіти.” позитивний прикладний фахово-теоретичний Представлені у музеї деякі наукові дисципліни у цьому підході розглядають як теоретичну основу для роботи музею. Його мета – міждисциплінарне застосування цих наукових дисциплін у музейному контексті. “Представники цього погляду вважають, що потрібна теоретична підготовка працівника музею збігається із його освітою за фахом. Такої кваліфікації йому достатньо, щоб орієнтуватися у роботі музею, якщо він усвідомлює необхідність певної модифікації свого фаху відповідно до функцій музею …” позитивний автономно-теоретичний.
Як такий музеальний феномен у його активному стані є початковим пунктом музеологічної пізнавальної діяльности. Мета цього підходу – надійна наукова основа, тобто аналіз та узагальнення всіх попередніх ознак, закономірностей та досвіду. Він містить не тільки все те, що стосується музеального контексту, але й музейних потреб загалом – чи то в ранніх формах вияву, чи в можливому майбутньому розвитку. Зважають не тільки на культуротворчі функції музейних установ та повязані з цим їхні суспільні обов’язки а й на практику, що постійно змінюється. На противагу всім існуючим та ще не сформульованим дефініціям ми розуміємо музеологію як узагальнювальне поняття вищого порядку. Воно охоплює опис, класифікацію, пояснення всіх теоретичних основ, визначальних для музеального феномену, а також практичний досвід, методи, навички та допоміжні засоби. Оскільки засяг діяльности музеології як і інших дисциплін доволі широкий, тому вона послуговується великою кількістю методів. До них належать насамперед спостереження, опитування, збір інформації, вимірювання, тлумачення, похідні, порівняння, висновки, узагальнення та пояснення.
Основні питання про можливі концепції музеології повністю залежать від визначення її предмета пізнання. Часто її предметом вважають сам музей Neustupny 1971, або музейний об’єкт Jahn 1980: 50, або ж музейну діяльність. Питання про предмет пізнання музеології з формального погляду пов’язане з тим, який аспект дійсності в загальному науковому пізнанні музеологія досліджує.
Музеєзнавство (музоологія) – це наукова дисципліна, що вивчає історію та закономірності розвитку музеїв, їхні суспільні функції, питання теорії і методики музейної справи, тобто внутрішню організацію, систему наукового комплектування музейних фондів, документування й зберігання колекцій, а також методики побудови музейних експозицій, виставок, різних видів і форм науково-освітньої діяльності музеїв.
Поряд із вітчизняним терміном “музеєзнавство” у міжнародній термінології використовується поняття “музеологія”. Міжнародний комітет з музеології (ICOFOM) рекомендує трактувати музеологію як науку, що пояснює реалізацію одного з найважливіших видів суспільної діяльності, що полягає у збереженні і сталому використанні культурної і природної спадщини людства; як науку, що вивчає мету і способи діяльності такої інституції, як музей.
Основне завдання музеології на XXI ст., окреслене Міжнародною радою музеїв (ІКОМ) при ЮНЕСКО: описати глобальний музеологічний феномен, проаналізувати і зрозуміти його в історичному й соціально-культурному контекстах.
Поняття “музеєзнавство” і “музеологія” тотожні за суттю, оскільки в рамках теоретичного музеєзнавства реалізується системний підхід і досліджується весь сучасний спектр проблем, пов´язаних із збереженням й актуалізацією усіх форм культурної і природної, рухомої і нерухомої, матеріальної і нематеріальної спадщини. Аналогічно у західному світі має місце зміна парадигми музеології від науки, орієнтованої на музейну установу, до музеології, яка займається суттю музейного явища.
Втім, існує протилежна думка іншої частини західних науковців, які відстоюють тезу про еволюційну етапність розвитку музейної науки і ширше – музейної парадигми. Згідно з таким трактуванням історії науки, музеєзнавство як наука про музей як інституцію завершила свій історичний розвиток (хронологічні рамки: 70-ті роки XVII ст. – 70-ті роки XX ст.), на зміну їй прийшла докорінно оновлена на рівні нової суспільної парадигми наука музеологія – наука про способи, форми і сам феномен збирання та зберігання в автентичних проявах множини об´єктів та явищ культурного й природного оточення людини й у такий спосіб виявлення ставлення людини до дійсності.
Українське музеєзнавство – порівняно молода наука. В Україні виникло в другій половині XIX ст. Вітчизняні традиції наукового узагальнення музейної справи нараховують близько півтори сотні років, тому, гадаємо, недоцільно відмовлятися від підкріпленого неабияким науковим доробком послуговування українським терміном “музеєзнавство” і переходити до уніфікованого у міжнародній практиці терміна “музеологія”; натомість, концептуально-теоретичні, методологічні та прикладні аспекти української та західної науково-музеологічної спадщини вимагають гармонізації з незворотним переходом до єдиної загальноприйнятої міжнародним співтовариством нової постіндустріальної музеологічної парадигми.
Сучасне музеєзнавство належить до культурологічних дисциплін (у старих посібниках можна натрапити на застаріле й звужене трактування музеєзнавства як спеціальної історичної дисципліни). До того ж посідає належне йому місце в системі наук як суспільна (гуманітарна) наука, що перебуває в тісних стосунках з іншими суспільними, а також природними й технічними науками. Особливо тісні зв´язки склалися між музеєзнавством та тими науковими дисциплінами (у т. ч. спеціальними і допоміжними), якими визначаються профілі відповідних музеїв (геологія, палеонтологія, петрографія, зоологія, біологія, етноекологія, антропологія, етнографія, історія, археологія, мистецтвознавство, літературознавство та ін.).